Я – українець. Мені набридло пишатися. Я почав діяти!

Олена Вовк
31 авг. 2016 г.
2 мин. чтения

Як не можна спинити річку, що зламавши кригу навесні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що, прокинувшись до життя, ламає свої кайдани

Микола Міхновський

Пригадую як після Помаранчевої революції я вперше запримітила, що бути українцем – це модно. Чітко пам’ятаю оцю помаранчеву ейфорію не тільки всеукраїнського, а й світового масштабу. Коли через десять років країну сколихнула Революція Гідності, історія повторилася: слово «українець» знову стало світовим трендом. От тільки його сенс був переінакшений, і цьогораз був синонімом гордості, самопожертви, ідейності… Коли ворожий чобіт Кремля ступив на українську землю, українці що є духу пішли в бій. І вже з багатьох світових рупорів зазвучало оте похідне від слів сенатора Джона Маккейна: «Today, we are all Ukrainians!» (У 2008 році Джон Маккейн, тодішній кандидат у президенти США, у розпал грузинсько-російської серпневої війни виголосив: «Today we are all Georgians» - Авт.).

Так, ми – українці. У символічний день – 24 серпня 2016 року – ми вкотре глибоко усвідомили, що ми ще й скадовчани. І дяка повинна лунати на адресу простих городян, ординарних містян. Не політиків, не місцево-районних очільників. Ні.

Скадовські події у день 25-річчя незалежності України стали своєрідним символом пробудження. Вони мимоволі віднесли мене в ту вогняну зиму: коли, зневіра, щедро пропагована політиками, завойовувала серця, а віра в свої сили нещадно танула на очах…танула, краючи серця і душі, для того, щоби врешті наміцно стверднути.

Скадовські події у день 25-річчя незалежності – той дорогоцінний випадок, коли активісти взяли гору над політиками. Останнім дісталися лишень другорядні ролі.

Атмосфера дійства була казково-родинною, рідною аж до божевілля. І я знаю чому. І Ви теж. Зізнаємося: бо люди прийшли не «добровільно-примусово», не задля того, аби створювати привабливу картинку-масовку, а із власної ініціативи, за власним бажанням, за покликом власного серця.

Люди світилися: хто щастям, хто гордістю, хто радістю… Люди запалювали інших людей розповідями про Клуб Любителів Скадовська, і про особливі заслуги Павла М’яти, Артема Костюченка, Ірини Бульгак, Олександра Алянова, Олексія Головка, Юлія Павловського, Олександра Харчикова.

Надміру розчаровані люди постреволюційної України чи не перше з часів Революції Гідності знову відчули свою силу і свою міць. І ті, що взяли участь у створенні арт-об’єкту «I love Skadovsk», і ті, що вкотре не побоялися виступити із власною твердою позицією на останній сесії Скадовської районної ради.

Це лише початок – маленький крок на шляху до великої мети.

Найголовніше – ні за яких умов не втрачати віру в свої сили.

Вперед до перемог, молоді й ініціативні!