Спаведливість понад усе!

Це, нарешті, сталося – Донецький національний університет віднині носить ім’я Василя Стуса. За це рішення сьогодні проголосували 75 членів Конференції трудового колективу ВУЗу з присутніх 105.

Я, як довголітній поціновувач його таланту, неймовірно щаслива і горда від цього. Тому й не дозволю собі проґавити можливість познайомити читачів «Скадовської палітри» із його мудрими і глибокими думками.

Пропоную вашій увазі добірку маловідомих висловлювань поета:

Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, – або вб'є, знищить мене. Але я – не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу…

Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже.

Завжди любити, щоб завжди помилятися. Але – завжди любити. І відтак існувати, а існувати – це помилятися.

Бо коли довкола твоєї творчости ведуть дискусію твої друзі і твої вороги, то думка твоїх друзів, хай і несправедлива, хай і дуже несправедлива, дорожча для тебе за ворожий захист чи ворожу підтримку. І тільки це примушує, зобов'язує мене визнати слушність звинувачень – аби тільки не мати нічого спільного з ворогом, аби тільки відмежуватися від нього. Бо другові можна вибачити і несправедливість, а ворогові – пощади нема.

Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.

Лиш мати – вміє жити, аби світитися , немов зоря.

Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.

Народ ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє.

Все – епізоди, що сприймаються цілим тільки тоді, коли дивишся (озираєшся) далеко назад. Тоді стає трохи легше. Історикам завжди було трохи легше, ніж людям, що живуть сьогоднішнім.

Революція – це смерть вікової культури, час, коли тонкий шар людяності, набутий за тисячі й тисячі літ, злітає з людських душ, як потеруха.

Сьогодні, синку, ти пережив, може, найбільше приниження й розчарування у своєму, ще не такому довгому житті. Я знаю, як буває прикро чоловікові від усвідомлення безсилля. Прикро, як ось мені зараз, від того, що бачиш біду, бачиш несправедливість, а ніяк зарадити. Але мусимо терпіти… Я не знаю, чи ще побачимось, а тому прошу тебе лише про одне. Прости сьогоднішній день оцим людям, які завдали тобі, мені й мамі стільки болю. Вибач їм, але запам'ятай як досвід, щоб ніколи не завдавати нічого подібного іншим. Обіцяй мені… Бо… коли ти озлобишся, коли повіриш, що світ – жорстокий, і щоб жити в ньому ти маєш стати злим, світ закриється від тебе, бо твоя жорстокість перетворить широко відкриті до світу очі на бійниці ненависти, із яких вона струмуватиме до світу. Тоді й від світу ти матимеш те саме. Попри всю несправедливість, треба вміти любити, вірити, зберігати надію, бо наш світ – добрий, але обмеженість людських поглядів викривила його в нашому сприйнятті. Знай це, або, поки, вір. Я, на жаль, уже не можу, стомився чи що, вибачати…

Насамперед, сину, я хочу, щоб Ти мав свій характер, а не був розмазнею, манною кашею для беззубих.

Виробляй його постійно, не поступайся своєю волею перед обставинами. Бо Ти – це, насамперед, Твоя воля (бажання, мета, впертість і т. д.). А воля міцніє в подоланні перешкод… Масштаб людини визначається мірою її волі. У житті буває і так, коли свиням набридає хрюкати, а орлам літати. Тоді вони міняються місцями: свині починають літати, а орли хрюкати (їм забракло волі старої, вони втомилися чи навпаки — збурилися). Чи надовго? Тут тисячі варіантів життьових, перераховувати не буду.

Коли Ти матимеш свій характер – щоб був по Тобі і щоб був міцний, то буде найважливіше – за всякі там університети. Бо характер – це фундамент для майбутньої будівлі. Коли він міцний, то на ньому можна зводити хмарочоси, він витримає будь-яке навантаження. Людський характер, правда, на відміну од будівлі, виробляється чи не на все життя. Кожен великий іспит життьовий показує, чого вартий підмурок. Він може зруйнуватися – коли слабкий (орли стають свиньми), може підруйнуватися, а може не тільки витримати все, а ще й зміцніти. Як на мене, люди зі своїм характером без вищої освіти кращі за людей із ромбом, але без характеру. Скільки йолопів я знав – навіть із вченими ступенями, скількох горе-письменників, чиїх творів й кури не хочуть грабати, не те – люди читати.

Є така приказка: краще синиця в жмені, аніж журавель у небі. На жаль, є. Мені такі приказки вкрай не подобаються: журавель у небі – прегарний.

Є ще така приказка: дурний думкою багатіє. Вкрай гидка приказка. Такі дурні, що багатіють думкою, – літають перші в космос, пускаються з Магелланом довкола світу, йдуть на багаття з Джордано Бруно.

Один лиш час і має совість.

І наостанок надсилаю вам промінці натхнення! І все одно, що ця поезія добре знана. Бо ж від геніального не буває втоми!

#Україна #дисидент #ВасильСтус #герой #Донецькийнаціональнийуніверситет