Розвиваємося ж!

Знаєте, що таке політична відповідальність чиновника?

Це коли після серії опозиційних мітингів очільник Грузії Саакашвілі призначає дострокові президентські вибори. (І, до речі, здобуває на них перемогу).

Це коли німецький міністр оборони Карл-Теодор цу Гуттенберг подає у відставку через те, що в тексті його кандидатської дисертації був знайдений плагіат.

Це коли прем’єр-міністр Латвії добровільно залишає свій державний пост після обвалу торгового центру «Максима» в Ризі, жертвами якого стали близько ста осіб (54 з яких загинули).

Це коли очільник виконавчої влади Румунії Віктор Понта звільняє прем’єрське крісло після пожежі в бухарестському нічному клубі, в результаті якої померло 32 людини.

Це коли прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас поклав на стіл президента заяву про звільнення, аби на виборах дізнатися про рівень підтримки громадян його непопулярних рішень з метою виведення з кризи Грецію.

Це коли президент ФРН Крістіан Вульф йде у відставку через обвинувачення в корупції.

Але це зовсім не тоді коли після серії масштабних воєнних поразок начальник Генерального штабу Віктор Муженко залишається на своїй посаді.

А знаєте, що таке толерантність політичного ґатунку?

Це коли міністр закордонних справ ФРН Гідо Вестервелле є людиною нетрадиційної сексуальної орієнтації. Але зовсім не тоді, коли Аляксандр Лукашенка промовляє до нього: «Краще бути диктатором, аніж «голубим».

Це коли президентом США стає афроамериканець Барак Обама.

Це коли мером словенського міста Піран стає уродженець Гани Пітер Боссман.

Але це зовсім не тоді, коли громадянин України вірменського походження каже іншому українському громадянину з грузинською генеалогічною лінією: «Катись к черту из моей страны!».

Але абсолютно не тоді, коли українець з єврейським корінням називає іншого українця, уродженця Тбілісі, «гастролером».

У жовтні 2013 року в Грузії були організовані президентські перегони. Їх переможцем став кандидат від опозиційної партії «Грузинська мрія-Демократична Грузія» Гіоргі Маргвелашвілі. Таким чином, вперше з 1991 року влада в державі була передана мирним шляхом. За Конституцією, Міхеіл Саакашвілі не мав права втретє балотуватися на найвищий пост в країні. Він міг уподобитися Путіну, міг обійти закон, але він цього не зробив. Він залишив своє владне крісло, не тримався до останнього за нього, хоча знав, що проти нього проросійська опозиційна партія розпочне кримінальне полювання. І так і сталося. Агонія партії «Грузинська мрія-Демократична Грузія» досягла апогею – у грудні 2015 року вона позбавила Міхеіла Ніколозовича грузинського громадянства.

В інтерв’ю телеканалу «Дождь» Міхеіл Саакашвілі сказав: «Я повернуся в Грузію тоді, коли її народ вирішить, що я йому потрібен».

Історія розставить все і всіх на свої місця. Рано чи пізно. Сьогодні чи завтра. Хтось буде зафіксований у ній злодієм і крадієм, а хтось реформатором і батьком (матір’ю) нації. І від конкретних дій кожного посадовця залежить те, як про нього будуть оповідати нащадкам.

P.S. Декан мого рідного факультету політичних наук завжди нам, студентам, повторював: «Регрес – це розвиток (так само, як і прогрес), але в зворотному напрямку!» Але дай Боже, аби верх взяв все ж рух по висхідній, бо тільки тоді ми зможемо втілити в реальність те, про що так довго мріємо!

#політика #Україна