Непокаране зло зростає і повертається!

Серпень 2004 року. Грузія. В селі Ванаті осетинські терористи захопили в полон 40 грузинських поліцейських. Заручників перевезли до Цхінвалі (столиця самопроголошеної Південної Осетії) і поставили на коліна. «Які ж ми величні! Які ж ми герої», – ця самопохвала не полишала викрадачів ні на мить. Вони ще довго спостерігали за спалахами фотоапаратів, які фіксували їхній «сміливий» вчинок…

Серпень 2008 року. Грузинсько-російська п’ятиденна війна. Відеокамера бойовиків знімає знущання над захопленим в полон 23-річним грузинським сержантом Георгієм Анцухелідзе. Його руки зав’язані, з обличчя юшить кров, а осетинські і російські мерзотники все продовжують почергово стрибати йому на спину та на шию. А коли настрибаються, тоді знайдуть іншу розвагу – і застрелять молодого грузина. «За що?», – спитаєте. А за те, що не схотів ставати перед бойовиками і окупантами на коліна. А за те, що не схотів цілувати осетинську землю. А за те, що не схотів на камеру витирати ноги грузинським прапором. А, зрештою, за те, що був справжнім сином своєї держави.

22 січня 2015 року полоненого «кіборга» Олега Кузьміних терористи привезли на зупинку, по якій напередодні самі ж випустили залп снарядів, вбивши 13 людей. Але розлюченому натовпу повідомили, що це діяння «київської хунти», і вони всю свою злість, все своє обурення вилили на цього захисника Донецького аеропорту. Шмагали, лаяли його навіть пенсіонери. А він не промовив ні слова, проте його мовчання було голосніше крику… А потім до цього ж місця і до таких самих людей колоною привели захоплених в полон «кіборгів». Неозброєним оком видно, що серед були навіть поранені. Літня жінка все ніяк не могла вгамуватися, чимчикуючи за одним із полонених зі словами: «А у тєбя голова своя єсть? Ми же нє прішлі к тєбє во Львов, Тєрнополь …». І всю цю страшну картину XXI століття старанно знімали десятки камер російських ЗМІ.

24 серпня 2014 року. Колона українських солдат крокує вулицями Донецька під конвоєм терористів. Волелюдно. Жителі так званої ДНР бачать у цих хлопцях і чоловіках найбільше зло. На їх адресу лунає нецензурна лексика, з натовпу до них летять різні предмети. О, а які ж вони горді, бо ж в День незалежності України так принизити однойменну країну можуть тільки вони. «А в Києві події такої величини немає і не буде, бо ж жертв з числа ополченців майже немає. Про це ж ще вчора по каналу Новоросія TV сказали», – промайнуло в голові в жіночки з натовпу. Її обличчя освітила посмішка, задоволена посмішка. І, може, й пригадала 1944 рік. Згадала про Москву і про парад близько 57000 німецьких військовополонених, і одразу ж визначилася хто ж зараз у ролі нацистів, а хто – радянські воїни.

Вище написані випадки – не поодинокі (наприклад, відеохостинг YouTube містить десятки відеознущань бойовиків над українськими солдатами і добровольцями). Вони – лише краплинка в глибокому морі терору.

Але впадає в око одна знакова деталь. Грузини не заспокоїлися, грузини шукали-шукали і таки знайшли причетних до згаданих мною справ (хоча певні особи таки встигла втекти до Росії). Зокрема, за приниження представників правоохоронних органів один із організаторів був знищений, вибачте, у власному туалеті, інший – у власній ванній; з іншими шістьма розібралися грузинські снайпери. Відшукали грузинські спецслужби і конкретних людей, пов’язаних із вбивством Георгія Анцухелідзе. Ними була зреалізована спецоперація на ОКУПОВАНІЙ території Південної Осетії. Був проведений суд і винні нині «насолоджуються» перебуванням у місцях позбавлення волі.

До слова, самому Георгію на батьківщині посмертно присвоєно звання Національного героя. У 2013 році президент Міхеіл Саакашвілі відкрив меморіал пам’яті в рідному селі цього доблесного солдата. Щорічно відзначається його День народження. 18 серпня 2014 року прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі у своїй заяві проголосив: «Сьогодні Георгію Анцухелідзе виповнилося б 30 років. 9 серпня 2008 він героїчно загинув і став героєм. У найближчій історичній перспективі важко відшукати подібний приклад мужності, стійкості, непохитності і відданості своїй країні. Тільки безмежно закоханий у батьківщину сміливець міг витримати ці нелюдські тортури і до останнього зберегти гідність». Вже наступного року той самий очільник виконавчої влади виступив з такими словами: «…Такі мужні люди, як Анцухелідзе, роблять Грузію сильнішою. Герої не вмирають! Георгій – історія Грузії, гордість кожного грузина.»

9 жовтня 2015 року українські ЗМІ облетіла новина про побиття в Києві відомого сепаратиста Луганщини – Арсена Клінчаєва. Різнополюсною була реакція на цю подію в українському суспільстві. У мене, наприклад, не вкладається в голові до сих пір, чому людина, яка вивішувала російський прапор на будівлю Луганської обласної ради, спокійнісінько ходила столицею України? Чому ця людина до сих пір на волі? Так само як і десятки, а то й сотні інших (Бойко, Клюєв, Олійник, Ківалов, Добкін, Кернес тощо).

Я думаю, що допоки влада не буде причетна до арешту цих людей, до тих пір будуть траплятися такі «суди Лінча». Так, ці методи помсти нецивілізовані, антизаконні, але терпіти таку бездіяльність компетентних органів влади все просто несила.

В післявоєнний період з’явилися так звані «мисливці за нацистами», активність яких була направлена на пошук вбивць євреїв (до речі, чи не найвідомішим з них був Симон Візенталь – уродженець міста Бучач, сучасної Тернопільської області (тоді – Австро-Угорщина); у 1977 році навіть був створений Центр Симона Візенталя, який діє і до сих пір). Я не здивуюся, якщо ситуація, яку спостерігаємо зараз, покладе початок діяльності «мисливців за рашистами» («рашистами» я називаю як власне росіян, так і бойовиків ДНР-ЛНР) , і що не менш важливо, ними можуть бути не лишень українці!

Я хочу, щоби справедливість перемогла. І вона таки переможе, питання лише в методах її досягнення! Дії влади і час – ось чинники, від яких узалеженене виконання мого бажання. І не тільки мого.

#кіборги #Україна #герої #Грузія