Живемо?

Є люди, які володіють мистецтвом «вляпатися» в історію, але є й такі, які власними вчинками заслужили право потрапити до неї…

- Ви ж осиротили дітей.

- Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі – сироти. Нині вся Україна – сирота…

Василь Макух – уродженець Львівської області, колишній вояк УПА. У 1946 році за свою проукраїнську діяльність був покараний 10 роками ув’язнення. У 1956 році оселився з дружиною в Дніпропетровську (бо ж повертатися до Західної України йому було заборонено!). Весь час перебував під оком КДБ. Бути байдужим до окупаційної політики СРСР він не міг. Терпець урвався напередодні дня Великої Жовтневої соціалістичної Революції – 5 листопада 1968 року. Саме тоді 40-річний Василь Макух у центрі столиці УРСР здійснив акт самоспалення. Його останніми словами були: «Геть окупантів! Хай живе вільна Україна».

- Болить сильно?

- Болить, але людина повинна чинити опір злу всіма засобами, які їй доступні

Ян Палах - 20-річний студент Карлового університету, який був свідком появи перших паростків демократії в Чехословачинні у 1968 році, і які так жорстоко були затоптані військами держав Організації Варшавського договору (окрім Румунії). Хлопець брав участь у багатьох маніфестаціях, направлених проти окупації його рідної країни, проте вони не дали ніяких результатів. Саме тому, 19 січня 1969 року Ян Палах здійснив акт самоспалення на Вацлавській площі Праги.

- Я їм у руки живим не дамся, я виконаю задумане... Діти мої не залишаться одні. Про них, я впевнений, потурбується мій народ. Якщо ні я, ні інший не будемо жертвувати собою, то коли ж закінчаться знущання над нами?

Муса Мамут – жертва примусової депортації кримських татар у 1944 році. Коли в 1975 році він з дружиною повернувся на батьківщину, то зіткнувся з проблемою дискримінації, адже місцева влада відмовляла йому в оформленні прописки в придбаному ними будинку. Це, в свою чергу, призвело до порушення проти сімейної пари кримінальної справи щодо порушення паспортного режиму – стаття 96 Кримінального Кодексу УРСР (за проживання без прописки). Чоловіка запроторили за ґрати, але навіть після виходу на волю він зіткнувся з тими самими проблемами. 23 червня 1978 року, на очах у своїх рідних і дільничного міліціонера, який повинен був доправити його до слідчого, 47-річний Муса Мамут облив себе бензином і підпалив.

- Нікого не звинувачуйте в моїй смерті. Я знав, що рано чи пізно я повинен буду це зробити. Я ненавиджу соціалістичний лад. Я не в силах щось змінити. Навіщо мені далі жити? Щоб цей лад мене вбив? Краще я сам себе... тут ніколи не буде свободи. Навіть це слово «Свобода» заборонили

Литовець Ромас Каланта був сином учасника Другої Світової війни, симпатика КПРС. Не дивлячись на це, сам Ромас критикував марксизм і був прихильником ідеї незалежності Литви. 14 травня 1972 18-річний хлопець підійшов до будівлі Музичного театру міста Каунас і підпалив себе. За інформацією деяких очевидців, він здійснив це зі словами «Свободу Литві».

Тоді ж медична комісія визнала Ромаса психічно хворим, бо ж носив довге волосся, бо ж у своїх шкільних творах писав про вільну Литву, бо ж вчинив акт самоспалення. Був реабілітований в 1989 році.

- Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець

Олекса Гірник народився на Івано-Франківщині. За своє життя був двічі засуджений – польською, а вже потім і радянською владою. У чоловіка розривалося серце від тієї дійсності, яка оповила його рідну Батьківщину.

22 січня 1978 року 65-річний Олекса Гірник облив себе бензином і підпалив біля могили Тараса Шевченка на Чернечій горі. У розкиданих листівках (писав власноруч протягом чотирьох років!) були такі рядки: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна ­Соборна Українська ­Держава! (Радянська, та не російська!) Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 року – 22 січня 1978-го на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі».

І список людей, які віддали своє життя за краще майбутнє для себе і своєї країни, нескінченний. Мабуть, чи не найсвіжішими стануть спогади про 26-річного Мухаммеда Буазізі, чий відчайдушний крок став причиною початку революції в Тунісі, яка згодом переросла в серію повстань, які науковці йменували «арабською весною».

Можна по-різному сприймати діяння вище перерахованих осіб. Можна по-різному відноситись до самих особистостей. Можна по-різному оцінювати їх мотивацію. Але ж суть даного тексту не в банальній констатації випадків самоспалення. Ні. Ця стаття – це заклик чинити опір, бо ж всі згадані персони пройшли довгий шлях долання несправедливості. Вони не вміли пристосовуватись, вони не хотіли жити в фейковому світі, в якому тоталітаризм іменують демократією; в якому русифікація подається як найвище благо; в якому права людини не мають абсолютно ніякої цінності. І саме тому вони вдалися до невідворотного – позбавили себе життя. Інакше вчинити вони вже просто не могли.

А сьогодні багато хто з нас навіть боїться вийти на звичайний протест, бо ж впевнений в його недієвості. Але ж бездіяльність завжди приречена на провал. Апріорі. Невже краще сидіти вечорами на кухні і проклинати місцевого чиновника, при цьому, в глибині душі, все ж сподіваючись на його милість, аніж особисто стати силою, яка змусить його діяти в інтересах містян? Ви ж нічого не втратите, навіть якщо початкові спроби опору не будуть успішними. Куди більше – Ви наберетеся досвіду. А він, як не крутіть, безцінний.

У травні 2014 року мережу Інтернет облетіло відео, в якому звичайні донецькі жінки випроторюють бойовиків з рідного міста, бо ж через їх військову техніку місцеві діти бояться навіть виходити на вулицю. А яка б доля чекала на терористів, якби незгодні громади окупованих територій сказали своє слово? Недаремно ж маємо прислів’я: «Коли всім народом дмухнути, то ураган буде»!

Рене Декарт сказав: «Я думаю, отже існую». А я переконана, що правильніше проголосити: «Я борюся, значить я живу»!

#свобода #Україна #самопожертва #боротьба