Фашизм і ми

Найбільшою небезпекою для свободи є пасивність народу. Г. Брандейс

Свобода. Саме без цієї цінності я не можу уявити свого життя. Але є достатня кількість людей, які категорично не погодяться зі мною. І це нормально, адже плюралізм думок і є, власне, проявом свободи! ;)

Праця відомого німецького соціального психолога Еріха Фромма «Втеча від свободи» мене одразу привабила своєю назвою, бо ж здалася мені напрочуд абсурдною. Вона вийшла друком ще в далекому 1941 році – в час, коли дослідження проблематики свободи було надзвичайно актуальним, особливо з огляду на величезний успіх фашистської та нацистської ідеологій на європейському просторі. Про саму книгу можу сказати одне – дежавю, перманентне відчуття дежавю, яке переслідувало мене. А може я не одна така?! Щоби це перевірити, представляю Вашій увазі конкретні уривки з твору.

«У людини авторитарного характеру активність базується на глибокому відчутті безсилля, яке вона намагається подолати. Активність у цьому сенсі означає дію в ім'я чогось більшого, ніж власне «я». Воно можливе в ім'я бога, в ім'я минулого, боргу, природи, але ніколи в ім'я майбутнього, в ім'я чогось такого, що ще не має сили, в ім'я життя як такого. Авторитарна особистість знаходить силу діяти, лише спираючись на вищу силу. Вона повинна бути незламною і незмінною. Нестача сили служить для такої людини безпомилковою ознакою провини і неповноцінності; якщо влада, в яку вона вірить, проявляє ознаки слабкості, то його любов і повага перетворюються на презирство і ненависть».

5 травня 2005 року в Посланні до Федеральних Зборів РФ В. Путін заявив: «Крах СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинились за межами російської території». І з того часу, власне, очільник Росії і не припиняє своїх спроб відродити Радянський Союз. Ось вона, активність в ім’я минулого, чи не так? І яка висока ціна опору «руському міру» ми, на жаль, добре знаємо.

«Все, що роблять ці люди, відчувають або думають, має якесь відношення до деякої зовнішньої сили. Люди очікують, що хтось їх захистить, що «він» подбає про них, і покладають на «нього» відповідальність за результати своїх власних вчинків. Головна якість визначається функцією: вона повинна захищати індивіда, допомагати йому, розвивати його і завжди бути з ним поруч. Якийсь «Ікс», що володіє цими властивостями, може бути названий «чарівним помічником». Зрозуміло, що «чарівний помічник» часто персоніфікований: це може бути бог, або якийсь принцип, або реальна людина, наприклад хтось із батьків, чоловік, дружина або начальник. Важливо мати на увазі, що коли реальні люди наділяються роллю «чарівного помічника», то їм приписуються чарівні якості; значення, яке набувають ці люди, є наслідком цієї їхньої ролі».

7 вересня 2014 року в Москві проходила лекція та був організований круглий стіл, які стосувалися взаємозв’язку Путіна і Бога. «Геніальні» питання, які обговорювалися: «Чи стане наш президент Володимир Путін богом по благодаті, тобто чи буде він мати все те ж, що і Творець всесвіту, окрім спілкування в Його незбагненній сутності?», «Чи буде розум Володимира Путіна отримувати безмежну насолоду через досконале знання, дане йому Богом?», «Чи буде він мислити великими думками того Розуму, який створив Всесвіт, чи будуть його почуття сповнені нескінченною радістю від боговидіння, а любов нескінченно наростати над силою Святого Духа?» «Чи буде воля Володимира Володимировича з'єднана з волею Бога і досягне непохитності в добрі?» Чи буде національний лідер Росії нескінченно пізнавати безкінечно досконалого Бога, проникаючи в глибини Божества?» «Чи є Володимир Путін богом по природі або він тільки може стати їм по благодаті?» «Чи можна поклонятися Володимиру Володимировичу як богу на землі?» Яка таємниця особистих взаємин Володимира Путіна і Транцендентного Творця світів?» «Чи вірно вчить про Бога Володимир Путін?» тощо.

У даному контексті треба згадати, наприклад, Церкву свідків Путіна, пісні про Путіна тощо. Зокрема, у місті Большая Єльня, Кстовського району, Ніжегородської області діє секта, учасники якої поклоняються Володимиру Путіну. Її члени моляться на портрет Путіна і заявляють, що він в одному з минулих життів був апостолом Павлом, а також князем Володимиром і хрестив Русь. «Віряни» переконані, що друге пришестя Христа вже відбулося, і зараз на планеті живуть 7 синів Божих, а Путін – один із них.

Ось і рядки з кількох пісень про Путіна:

«…Нас сонцеликий Президент

вперед веде

В його очах сяє істина

Він вже герой легенд

Він світло несе…»

«…Такого, як Путін, повного сил,

Такого, як Путін, щоб не пив.

Такого, як Путін щоб не ображав,

Такого, як Путін, щоб не втік…»

«…Ти Путін, та ти ж Путін,

Я бути з тобою хочу

Тобі я услід кричу

Мій Путін, мій милий Путін

Візьми мене з собою

Хочу я бути з тобою…»

А чого варті футболки з написами «Мій Путін», «Я вірю в рубль», «А воно Вам НАТО», «Найввічливіший з людей» тощо, італійська колекція айфонів, задня панель яких покрита золотом, і прикрашена портретом Путіна і рядком з державного гімну РФ тощо.

«Причини, з яких людина прив'язана до «чарівного помічника»: нездатність витримати самотність і повністю реалізувати свої індивідуальні можливості. Ступінь залежності від «чарівного помічника» обернено пропорційна здатності до спонтанного прояву своїх інтелектуальних, емоційних і чуттєвих можливостей. Іншими словами, людина сподівається отримати все, чого вона хоче від життя, з рук «чарівного помічника», а не своїми власними зусиллями. Чим сильніше проявляється ця тенденція, тим більше центр ваги його життя зміщується з власної особистості в бік «чарівного помічника» і його персоніфікацій. І питання вже не про те, як жити самому, а про те, як маніпулювати «ним», щоб його не втратити, як спонукати його робити те, що вам потрібно, і навіть як перекласти на нього відповідальність за ваші вчинки.

Після приходу Гітлера до влади лояльність більшості населення нацистському уряду була посилена додатковим стимулом: мільйони людей стали ототожнювати уряд Гітлера з «Німеччиною». У його руках була тепер державна влада, і тому боротьба з ним означала самовиключення зі спільноти всіх німців; коли всі інші партії були розпущені і нацистська партія «стала» Німеччиною, опозиція до цієї партії стала рівнозначна опозиції до самої Німеччини. Напевно, для пересічної людини немає нічого жахливішого, аніж відчувати себе самотнім, не бути членом ніякої великої групи, з якою він може себе ототожнити. Якими б чужими не були для громадян Німеччини принципи нацизму, вони все ж змушені були робити вибір між самотністю і почуттям єдності з Німеччиною, і більшість вибрала єдність. У багатьох випадках люди, що не мають нічого спільного з нацизмом, захищають нацизм від критики іноземців, бо розцінюють її як нападки на Німеччину.

З цього випливає найважливіша аксіома політичної пропаганди: будь-які нападки на Німеччину як таку, будь-яка пропаганда, що ганьбить «німців» (на кшталт клички «гуни» в період минулої війни), тільки підсилюють лояльність тих, хто ще не цілком ототожнює себе з нацистською системою».

Вище процитовані уривки аж надто актуальні сьогодні. Щоби це зрозуміти, достатньо замінити слова таким чином: «Гітлер» на «Путін», «Німеччина» на «Росія», «німці» на «росіяни», «нацистський» на «рашистський», «нацизм» на «рашизм».

Фашисти майбутнього таки стали називати себе антифашистами…

Але у процесі цькування Російської Федерації за тоталітарні схильності її влади, не варто забувати й про себе. Ніяких месій, ніяких спасителів, ніяких помазанців божих не було, немає і бути не може. Ніякий Порошенко, ніякий Яценюк, ніяка Тимошенко не вирішать Ваших проблем. Тільки Ви – рушійна сила прогресу!

«Хворий Іван (про Івана Світличного – автор). Тяжко хворий. І тяжко хворий його народ, отруєний, обдурений, збентежений. І не менш тяжко хворі ті популісти, які не розуміють, що українська мова така ж зручна для проголошення тоталітарної символіки, як і всі інші мови», – золоті слова Семена Глузмана, написані ще в 1992 році.

То ж будьмо пильними і розумними!

Слава Україні!

#Україна #Росія #фашизм #ВладімірПутін #свобода #політика